obshalka :: Просмотр темы - Остап Вишня. УНІВЕРСАЛ. САМОСТІЙНА ДІРКА

obshalka https://obshalka.forumenko.com/

Остап Вишня. УНІВЕРСАЛ. САМОСТІЙНА ДІРКА https://obshalka.forumenko.com/topic3391.html	Страница 1 из 1

Автор:	Мефистофель [ Чт апр 17, 2008 3:04 pm ]
Заголовок сообщения:	Остап Вишня. УНІВЕРСАЛ. САМОСТІЙНА ДІРКА
Остап Вишня УНІВЕРСАЛ До земляків своїх, на Україні й поза Україною сущих Земляки! Всі земляки... вже перчені, перцьовані й ті, що ще мають перчитись. Волею найкращих братів ваших настановлено мене, "Червоний перець", на сторожі життя радісного на землі українській радянській. Десять літ уже минуло, відколи землею українською порядкують робітники й селяни. І гадалося мені, "Перцеві червоному", що за десять цих років налагодиться життя наше так, що не треба буде нікого підперчувати... Але не так склалося, як гадалося. Хоч і маємо ми великі усіми сторонами досягнення, проте... Ще й досі ми сильно самогон п'ємо та в карти граємо, ще й досі ми не позбавились в апараті радянському бюрократизму та протекціонізму; ще й досі ми неписьменності не ліквідували; ще й досі ми газет, журналів та книжок не читаємо; ще й досі ми на трипіллі сидімо та над раціоналізацією в сільському господарстві чухаємось; ще й досі ми індустріалізуємось, як мокре горить... Ще й досі ми не всі кооперовані... А ті, що кооперовані, ще й досі не кредитовані; свині в нас не йоркширські; корови в нас не симентальські; коні в нас і не ардени, і не рисаки орловські; і спізнюються в нас ще й досі потяги; і не доходять учасно в нас листи; і запізнюються в нас телеграми; і не скрізь у нас є виробничі наради, і не така, як слід, у нас продуктивність праці; і багато в нас бюлетенів до страхкас; і б'ються в нас сковорідками та макогонами по жилкоопах; і тягаємо ми ще своїх жінок за волосся; і не всі ми допомагаємо безпритульним; і не всі ми підписуємось на позику індустріалізації... Ще й досі поза Україною... вилизують чоботи Пілсудським, Чемберленам, Пуанкарам, щоб Радянському Союзові хоть чим-небудь та нашкодити... До всіх цих земляків моїх звертаюся я голосом пекучим... Схаменіться! Десять літ уже, як ви "сини вольної волі"! Схаменіться, бо перчитиму я вас і пектиму і на друге десятиріччя, і на третє, і на п'яте, і на десяте, і завжди, і нині, і повсякчас, і на вікі вічні, аж поки не буде на землях радянських і з того і з другого боку, і всередині всього, всього, всього на всі 100 %. Остап Вишня ПРО ВЕЛИКЕ ЧОРТЗНА-ЩО Було таке у нас... велике чортзна-що. Звалося воно, вибачте на слові, гетьманом Павлом Скоропадським... Гетьманом усієї України. Привели його німці. Посадили... Воно посиділо, напакостило... Потім народ дмухнув... воно впало зі свого "трону", одягло німецьку каску і з німецькими офіцерами втекло до Берліна, де й заховалося. "Аки тать в нощі". Оце і усе... Привели... напакостило... впало... втекло.... Це для історії. Більше й писати нічого не треба, бо історія... образиться. Це було рік тому. Пройшов рік. Хто ж його згадує? Інтелігенція... З презирством! Селянство... - Ну й били ж ми його! І тільки одні "хлібороби", - кров од крові й плоть від плоті гетьманської, - згадуючи, кличуть дурнем. Це так діти батька величають! По-моєму, так для його й "дурня" забагато! Чортзна-що, й більше нічого! Воно! А яким воно здавалося тоді - суворим та грізним! Завело собі бунчужних, скачкових, конвой... Булаву носило... До народу не інакше, як... "Ми, мовляв, гетьман усієї України, даруємо..." Або... "З ласки нашої наказуємо..." А іноді як розприндиться... "Ми не дозволимо... У нас хватить сили, щоб..." і т.ін., і т. ін. Отаке! Подивишся було, так аж страшно! А само тим часом біжить та німців виціловує, куди треба й не треба, щоб підтримали... І отож воно курячим мозоком своїм мимрило... - Правити 40-мільйонним народом... Народом, що мав у себе за гетьманів Хмельницького та Дорошенка. Народом, що більш самого себе любить волю свою... І народ цей ворухнувся... І полетіло, мов порох, скоропадщина з німцями, з сердюками, з добровольцями, кістяківськими, лизогубами... Полетіло, щоб ніколи не повертатися! ......................................................................................................... Буває... ......................................................................................................... - Ну то й що? - запитаєте мене ви. - Ну то й всім таким те ж саме буде! - скажу я... Остап Вишня. ЩО ПРАВДА, ТО ПРАВДА! От хоч як криєшся, хоч як конспіруєшся - нічого не виходить. Усе видко! Як те шило з мішка - так і вистромиться. І все видать... Нашь, приміром, радянські, інтимні, сказать би, справи... Не заховаєш... Ніяк не заховаєш... Думаєш, що тільки ти та кум твої знають, а воно зирк... уся Бразилія вже про це говорить. Та все тобі до рубчика, до ниточки їм відомо. Ось, прочитайте, що друкує бразільська українська газета "Праця", що виходить у місті Прудентополісі, в № 52 від 27 грудня 1923 року. "Директором" тої газети є Б.Лопатюк. "Большевики надають дітям кінські імена. Большевицькі безвірники в свойому зогиджуванню віри дійшли до того, що вже не дають хрестити дітей. Дають їм самі які-небудь імена, лише не імена святих. І так називають дітей... Ворон, Сірий, Каштан, Гнідий, Дерешуватий і т. д." Звідки в Лопатюка така поінформованість? Ідуть собі кум з кумою до батьків, сідають за чашкою чаю й вигадують, яке б ім'я дати дитині. Нікого в хаті більш немає, вони самі. Ну назвуть ту дитину, відповідно до того, чи вона "лошачок", чи "кобилка", Гнідим, чи там Буланою. І порозходяться. А Лопатюк знає. Бо він "директор" газетний. Мусить знати всі сенсації. І знає... А головне, що це - правда... Ми й не криємось... Тільки ж треба було пояснити своїм читачам, через віщо саме більшовики дають дітям "кінські" імена. Не думайте, що отак ото спроста... давай, мовляв, кіньми будемо... Ні. Причина глибша. Я поясню це, спеціально для Лопатюків. Коли більшовики скинули царя, повигонили панів і забрали владу до своїх рук, бог їх покарав... Почали в них плодитися не діти, а лошата... Факт... Родиться, задере хвоста та як двине в комсомол... Ну як же ви таких дітей "святими" йменнями зватимете? Незручно. І почали надавати "кінські". Щоб "святі" не образились... Бо в нас був уже один такий випадок. Опоросилась в одному совхозі свиня. Завідувач не подумав, узяв та й назвав поросят Лопатюками... Рахубу мав... Як зчинили свині бунт! - За що, - кричать, - ти нас ображаєш?! Що ми тобі, директори "Праці" бразільської, чи що?! Ми чесні свині! ...Образились... Остап Вишня САМОСТІЙНА ДІРКА (часть 21, окончание) "ТЕПЕР Я ТУРОК - НЕ БАНДИТ" Одного дня в самостійній дірці українських хтобільшедасть-націоналістів, що, як ми знаємо, розташувалася тепер на тамтешній зоні окупації Німеччини, трапилася незвичайна подія. Зібрався на засідання самостійно-дірчастий провід... Мельник, левицький, Шмуляк та інші дірководи. А Бандери не було... Сиділи всі й чекали на найголовнішого... Коли ось відчиняються двері і входить, - хто ж би ви думали? Входить турок... Справжнісінький турок... у червоній фесці, в широчезних, аж до кісточок, штанях, у зубах люлька... Входить, руку до лоба притулив та й каже... - Слава аллаху! Всі аж попідскакували. А турок до них... - Чого ж ви мовчите? Слава аллаху, кажу! Коли це Мельник... - Степан?! Тю! Чого це ти на турка перевернувся?! По голосу Мельник упізнав, що то таки справді був не турок, а Степан Бандера власною персоною... Всі до нього попідскакували... - Та невже?! Та як? Та чому? Чому в турецькому вбранні? Невже справді змагометився? Бандера на всіх подивився, похитав головою... - Політики називаєтесь?! Державні мужі, а здогадатися кебети нема! - У чім справа? - Ех ви! Газети читаєте? - Читаємо! - Погано, виходить, читаєте! Читали про те, що американський президент Трумен дає Туреччині та Греції допомогу 400 мільйонів доларів? - Читали! - Так і тепер не здогадуєтесь? От иепер я й напишу Труменові, що ми, мовляв, турки, що опинилися в "переміщених" особах, щоб і про нас не забув... Я вже й паспорта дістав, що я не Бандера, а Бандер-паша! Розкумекали? - Ой, голова! Ой, голова! - всі до нього. - Та це ще не все! - А що ж інше? - Та те іще! Тобі, Шмуляче, на грека треба перевернутись. Зараз же біжи на барахолку, діставай грецьку одіж та тоді за грецьким паспортом... Ти ж знаєш, де паспорти продаються. - Знаю! - Ти будеш тепер переміщеним греком на прізвище Шмулякопуло... Розумієш? - Розумію!.. - Я напишу Труменові, щоб не забув переміщених турків, а ти напишеш, щоб і переміщених греків не минув своєю милостю! О! А то хоч і тепер ми в переміщенцях ходимо, та що з того? Тільки на шмат ковбаси й вистачає! А то - спеціальна допомога! Це тобі не субсидія! - А самостійна й ні від кого не залежна ненька наша Україна ж як? - несміливо промимрив Мельник. - "Україна"! "Україна"! - гримнув Бандера. - Де гроші, там і самостійна Україна! Давав Гітлер - була гітлерівська самостійна Україна, дає Англія - англійська самостійна Україна. Так ви самі розумієте, що мало! Поробимось турками та греками, може буде грошовитіша греко-турецька самостійна Україна! Розуміти треба! - От голова! Ну, й голова! - гаркнули хором дірководи. Остап Вишня, (ноябрь 1944 - май 1947 гг) Остап Вишня САМОСТІЙНА ДІРКА (часть 20) І ЧОРТ ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ... У новорічну ніч зібралися біля верховної охорони всі отамани самостійної і ні від кого не залежної дірки на велику нараду. На нараду прибули... Бандера, Мельник, Шмуляк, Мудрий, Левицький, Чуйко, Базяк та ще чоловіка зо три з державних самостійної дірки мужів. Перед нарадою прийняли парад збройних дірчастих сил. Перед отаманом продефілірувало аж одинадцять чоловіка немоторизованої піхоти, прогарцювали верхи на осинових кілках два чоловіка кавалерії, а ззаду йшов пушкар з бузиновою пукалкою - це самохідна артилерія. Парад приймав сам Степан Бандера, а командував парадом сам Андрій Мельник. Василь Шмуляк, як голова національного в дірці комітету, стояв і кивав головою... - Так-так! Наша бере! З такими орлами та з такою технікою ми від Карпат аж до Дону всіх і вся повоюємо! Після урочистого параду спустилися у верховну схрону на новорічну велику нараду. Нарада мала бути програмова. Треба було вирішити основне і найголовніше питання... - Кому в наступному році продаватися? - Дозвольте слово щодо порядку денного? - прогугнявив Бандера. - Прошу - сказав голова. - Маю додаток до порядку денного! - Прошу! Бандера одхаркався... - Порядок денний, на мою думку, має бути такий... перше - "Кому в наступному році продаватися?"; друге - "За скільки продаватися?" - Хто з цього приводу хоче висловитися? - запитав голова. - Я! - крикнув Андрій Мельник. - Прошу! - Я проти додатку до порядку денного. Не можемо ми тут визначати ціну. По-моєму, - скільки дадуть. Проголосували. Другий пункт порядку денного відхилили. Погодилися на тому, що продаватися за стільки, скільки дадуть. Доповідав про те, кому в наступному році продаватися, Андрій Мельник, дуже в цій справі досвідчений лис, що почав продаватися ще за часів лихої пам'яті Центральної ради... і кому тільки він у своєму житті не продавався! Доповідь він виклав в історичному аспекті. - Панове! - почав він. - Продаватися - це справа для нас не нова. Продавалися ми і німцям ще Вільгельмовим, і Келерові, і Скоропадському, і Краснову, і Денікіну, і Врангелю, і Геллеру, і Пілсудському, і французам в Одесі, і румунам, і туркам, і японцям "Зелений клин" продавали, і мадярам, і гітлеро-гестапівцям; тепер оце новим панам за долари продалися. У мене просто голова тріскає, кому ми ще не продавалися! - Як кому? - крикнув Бандера. - Ну, а кому? - спитав Левицький. - Готтентотам! Ось кому! - Готтентотам? Так готтентоти далеко! Аж на півдні Африки! - Аби гроші! То нічого, що далеко! - буркнув Бандера. - Готтентоти - бідні! Що вони можуть дати? - встряв у суперечку Шмуляк. Продаватися готтентотам не погодилися. - Ну, тоді тільки чортові! - махнув рукою Левицький. Ухвалили продаватися чортові. Треба не забувати, що дія відбувалася в англо-американській окупаційній зоні, а там чорти єсть. Послали делегацію до Вельзевула, найголовнішого чорта. Вельзевул якраз ратиці чистив, у новорічний похід збирався. Чортеня-джура доповіло Вельзевулові... - Делегація з самостійної дірки до вас прийшла продаватися! - Оце оті запроданці, зрадники, шахраї, гестапівці, що ото торгують Україною та чоботи всім, хто п'ятаки дає, лижуть? - спитав з обуренням Вельзевул. - Ага! - каже чортеня-джура. - Гони їх, мерзотників, у три потилиці. Щоб і духу їхнього тут не було! Я не гестапівець. Я - чесний чорт. Та мені на них плюнути противно! Гони! Вигнав чорт делегацію. ...Верховні правителі самостійної дірки вирішили і в наступному 1947 році, коли пощастить врятуватися від шибениці, лизати чоботи тому пану-хазяїнові, який більше заплатить. Остап Вишня САМОСТІЙНА ДІРКА (часть 19) ВОЛЮНТАРИЗМ І ВОЛЮНТАРИСТИ (Щось, очевидно, з філософії) Волюнтаризм походить од латинського слова "voluntas", що значить - воля, хотіння. Ідеалізм (кажуть, що єсть такий напрямоу у філософії) поділяється ніби на філософічні "піднапрямки"... пантеїзм, раціоналізм і волюнтаризм. Сьогодні нас пантеїзм і раціоналізм не цікавлять, а сьогодні нас інтересує "волюнтаризм"... Що ж воно за такий піднапрямок - волюнтаризм? Це - коли люди дуже чогось хочуть. За основоположника волюнтаризму на Україні вважається Стецько з "Сватання на Гончарівці", чкий сформулював цей філософський піднапрямок таким-о чином... - Ги-ги! Мамо! Каші хочу! Каші, каші! Ги-ги! Мама каші Стецькові дала, Стецько своє хотіння (волюнтас) задовольнив, і замовк, і почав лускати горіхи, але підслухав цю сцену українсько-німецький "філософ" Ленковський, вдарив себе в лоба та аж підскочив... - Тисячоліттями шукали-сьмо філософської основи обгрунтувати, чому саме українсько-німецький язик найкраще може лизати гестапівські чоботи, і не знайшли! А от "Стецько" знайшов! З того й пішло. Спочатку цей філософський піднапрямок так і звався... "стецькізм", але що таке "стецькізм" розуміли тільки на Гончарівці та ще по тих місцях, де виставляли славнозвісну комедію Григорія Квітки-Основ'яненка. На міжнародний масштаб "стецькізм" не випнувсь. Думали довго, як би його, щоб на латинську мову, щоб так, як у людей. Міркували так... - Стецько каші хотів? - Хотів! - У Стецька, значить, що було? - Хотіння! - Що це таке "хотіння"? - Воля до їсти! - Стійте, стійте! "Воля до їсти?!" А якби він не їсти, а чогось іншого хотів? - Це не важно! Аби хотів! Аби було хотіння, воля! Як по-латинському "воля"? - Волюнтас! - О! От і вийде, що Стецька просяк "волюнтаризм", а ваш Стецько - волюнтарист! Це вам уже не "стецькізм". Таким-о чином за ідеологічну базу українсько-німецьких націоналістів і було визначено філософський піднапрямок - волюнтаризм, який, крім назви, нічим іншим од бувшого "стецькізму" не відрізняється. Побігли до гестапо. - Волюнтаризм - наша ідеологія! Хотіння! Ми, - ги-ги, - хочемо! - Що ж ви, - ги-ги, - хочете? - Ми хочемо державу! Хоч невеличку, хоч видимість держави! - Держави хочете? - Держави! - А хіба ми вас не держимо? - Держите! - А ви держіться, коли ми вас держимо! - Та ми вами держимось, спасибі вам, так не виходить волюнтаризму, бо волюнтаризм - це ж хотіння, і ми хочемо, бо ми ж волюнтаристи... - Так що ж, ви держаться, виходить, не хочете? - Ні, ні, хочемо, хочемо! - От вам і хотіння! От вам і волюнтаризм! Пст! ....................................................................................................... У Харкові, на холодногірському цвинтарі, де поховано основоположника волюнтаризму Стецька, темними ночами чути стогін із Стецькової могили... - З твоїми волюнтаристами! Був би знав, і каші б тої у мами не прохав! Остап Вишня САМОСТІЙНА ДІРКА (часть 18) МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ Знаменитий (ох, і знаменитий же!) провід знаменитих українсько-німецьких націоналістів і їхні знамениті (ох, і знамениті ж!) ідеологи системи Донцових, Маланюків та інших донцовомаланюковатих і губами, і зубами, і перами галасували... - Назад! До 17 століття! Отам наші лицарські, отам наші національні, отам наші сякі-такі он які традиції! Що теперішнє?! Що сучасне?! Он тоді були лицарі, а ми нащадки їхні! Чиї вони нащадки, ми вже знаємо! І ви всі добре знаєте... Прапрапращур їхній, - пан Іуда Іскарійотенко. Це їхній, сказать би, родоначальник. З нього все й пішло. Тридцять срібляників - це їхня і ідеологія, і філософія. Це - всім відомо. Ми не про це зараз. Хотілося поговорити про минуле й про сучасне. Ніхто, ясно, минулого не закреслює, і ніхто минулого не перекреслює. Минуле - минуло. Було й одійшло. Було минуле - славне... про нього згадуємо з гордістю. Було минуле -погане... за нього червоніємо. А от наряджати сучасне в шати чи 15, чи 17 століття, - давайте з вами подумаємо, що з того вийде... Візьмемо, приміром, трактор... Може, й знайдеться де-небудь несповна розуму людина, що галасуватиме... - Не хочу трактора! Хочу - соху! Таку людину, - кожний це скаже, - лікувати треба. Ми за трактор! Та й ви всі за трактор. Так от і уявіть собі тракториста у широчезних, як море, синіх штанях, у високій баранячій, із шликом, шапці й з люлькою-зіньківкою в зубах. Підходить такий тракторист до трактора й співає... Та орав мужик край дороги, Та воли в нього круторогі, Гей, цоб, цабе - цабе, Тр-р-р-р!!! Правда, здорово підходить? Та це ж ще і не все! З першого ж кроку буде аварія... Як тільки візьметься такий тракторист заводити трактора, - нате вам... - Мотор - гр-р-р! Завідник (чи як там його?) чіпляється за широчезні, як море, штани і вириває матню. Трактор стоїть, роботи нема. От вам і нарядіть сучасне в минулу "традицію"! Навіть для самостійної державної дірки широкі штани не підходять; зачіпатимуться ж, як у ту дірку тікати чи з неї, озираючись, вилазити. Та багацько можна було б навести прикладів щодо цього. Усяка нормальна людина розуміє, що "всякому овочу своє місце..." Але ж це - нормальна людина розуміє... Минуле - минуло. В сучасному - живемо і працюємо. А думаємо про майбутнє. Про наше майбутнє, щасливе, вільне, у вільній сім'ї радянських народів, в Радянському Союзі. Остап Вишня САМОСТІЙНА ДІРКА (часть 17) САМОСТІЙНА ВИЛУПЛЮЄТЬСЯ - Ну, як же тут не воскликнути... - Радуйся, сороко, радуйся, вороно, радуйся, горобче - великий чудотворче! До того вже запліднилось на справжню соборну самостійну і ні від кого не залежну державу, що ось-ось тільки - стук-стук! - шкаралупа - трісь! - вона, голубочка, - така ж уже самостійна, така ж уже незалежна, жовто-блакитненьким пушком припущена, - тільки... - Ців-ців! Я єсть, мовляв! Вилупилась! І увесь світ, всі держави, всі дипломати хором як гаркнуть... - В-и-и-з-наємо-о-о! Ви ж самі тільки подумайте! Сам пан гетьманич (його ясновельможність!) Данило, наслідник і спадкоємець ясновельможного гетьмана Павла Скоропадського, аж у Канаду виїхали, з дипломатичною метою... "Дайте не минайте". Чули про гетьманича Данила?ї Не чули! Ну почуйте. Дуже інтересно! Павло Скоропадський, по державних німецько-самостійних трудах, кажучи державною мовою, "дуба врізали" й залишили по собі наслідника, свого синка Данила, який і обняв гетьманський престол, з титулом поки що "гетьманича". Що таке "гетьманич"? Ну, як би це вам пояснити?.. Як узять на горобця, так це ще не зовсім не горобець, а, сказать би, голоцюцьок. А на гетьмана вже їх будуть коронувати потім, як уже вони повоюють древнюю столицю українську - Київ. Тоді, значить, як вони Київ повоюють, тоді вже, значить, висвятяться на гетьмана. Усі відьми на Лисій горі ретельно до того свята готуються. У Канаді пан гетьманич Данило ходять з торбами від Монреаля до Вінніпега й співають попідвіконно, як оті старці-лірники... Я на гетьманство іду, Їй-бо, гетьманом буду, Ой дайте, дайте мені, Дайте долар хоч один. Верховний правитель, виходить, є! Тут тільки не зовсім іще ясно, що ж із Бандерою робити. Бандера ніби рвонув до Швейцарії самостійну державу будувати. Там і безпечніше, та й швейцарського сиру легше вкрасти, бо не всі швейцарці ще розшолопали, що воно за іден, той Бандера. А він і звідтам надсилає привітання самостійній державній дірці... "Вітаю, мовляв, усіх, хто за самостійну бореться! Тримайся, хлопці! Як пощастить хапонуть грубий кавалок сиру, надішлю і вам! Ох, і смачний! Ваш фюрер Бандера". Виходить, отже, що верховних аж два... гетьманич Данило і фюрер Бандера? Чи ж вони помиряться? Максим Рубан (був такий у дірці за верховного головнокомандуючого всім вошивим військом) подався на дипломатичну роботу, бо послів, послів для самостійної держави треба, та ще послів! Та не тільки послів, а й міністра ж закордонних справ треба! Аякже ж?! Держава ж, та ще й самостійна. Так ото Рубан чи не на міністра випинається?! Знову ж так й тут чи не вийде катавасія, бо й пан Мудрий (цікаво, в якім саме місці в нього мудрість сидить?) теж на закордонного міністра пнеться. Отож він підписав угоду з заграничними поляками про спільні дії. Теж, значить, кричатиме... - Чому Рубан за міністра, а не я?.. Рубан у дірці весь час сидів, який з нього міністр? А я за кордоном увесь час був. Усі передпокої знаю, де лизати і кого лизати знаю, де цілувати і куди цілувати - я все знаю. Як уже вони помиряться, то вже й не сказати. Послали ще дипломата до Туреччини, бо прочули, що турки широкі штани носять, - якщо вдасться вимолити кілька пар турецьких штанів, то з одної пари можна буде три-чотири пари для свого війська пошити, - от військо й буде зодягнене. Отакі-то діла самостійні й незалежні... Остап Вишня САМОСТІЙНА ДІРКА (часть 16) ЩЕ НЕ ВМЕРЛА ВАША ДІРКА Возрадуйся, самостійна державна дірко, возрадуйся і возвеселися... Гітлер, кажуть, ізнайшовся. Далеченько, щоправда, аж в Іраку, - але ніби є. Про це я прочитав в одному єгипетському журналі. - Так що, значить, ще вам, братця, голодранці, усміхнеться доля. Він, Гітлер, гетьманфюрер ваш самостійницький, прийняв іслам і тепер уже не німець, а щось таке, чи то араб, чи то арап... Ходить там по пустелі і співає... Не німець я тепер, - арап. Здається, добре зодягнувся. І як воно случилось так - В арапа я перевернувся. Та це ж вас аж ніяк, мабуть, не дивує, бо Гітлер увесь час був арапом-душогубом, а ви про це добре знали, бо й самі з того кодла, хоч і вважаєте себе за українців... Арап - це щось таке наднаціональне. Як його там ізнайти? В цьому ми вам допоможемо. Слухайте. Як вилізете з самостійної державної дірки, озирніться, щоб вас котрась бабуся навильником не торохнула, та й беріть зразу попід шинель трохи праворуч і прямуйте на Грецію. Чому, питаєте, на Грецію? - У Греції є такий генерал Вулгаріс. Як ви йому скажете, що шукаєте Гітлера, - він вам дасть по окрайцю хліба й по шматку грецької губки на закуску. З Греції берегом ідіть на південь до Середземного моря, а там, перестрибуючи з острова на острів (архіпелагів там багато. Не забувайте цього слова. Так і питайте... "Де тут, мовляв, архіпелаги?"), вискочите в Єгипет. Єгипет ви зразу впізнаєте по Хеопсовій клуні. Серед Єгипту стоїть височенна-височенна така клуня, що її збудував фараон Хеопс. Фараон - це на манір вашого кущового. З Єгипту ви поза Хеопсовою клунею йдіть до Нілу. Ніл - це річка. Впізнати Ніл не тяжко... там дуже квакають крокодили. Крокодилів ви не бійтесь - вони вас не займуть, бо вони падла не їдять. Сідайте, отже, на крокодилів і перепливайте Ніл. Переправившись, прямуйте до Суецького каналу. Як дійдете до Суецького каналу, покладіть кладку й кладкою переходьте в Малу Азію. Шукайте там Ірака. Не рака, а Ірака! - затямте це. Рак - це те, що лізе, а Ірак - це держава. Скажуть, що Гітлер з Іраку перебрався в Аравію. От ви й питаєте... - Де тут Аравія? Та навіть мале вам скаже, куди йти. Серед Аравії є велика балка. Йдіть до тієї балки й зразу починайте копати дірки - схрони. І не гаючись, засновуйте самостійну й ні від кого не залежну державу. Як копатимете дірки, співайте... "О, майн лібер Августін", - Гітлер почує й прийде до вас, обніме всю вашу владу і заживете в своїй державі. Доведеться, ясна річ, "перехреститися" на магометанство, та хіба не все одно вам, кому молитися... чи богові, чи аллахові, чи чортові, аби "шмат гнилої ковбаси".

Страница 1 из 1	Часовой пояс: UTC + 2 часа
Powered by phpBB® Forum Software © phpBB Group http://www.phpbb.com/