УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКА НАЦІОНАЛІСТИЧНА САМОСТІЙНА ДІРКА
Остап Вишня
По деяких селах українсько-німецькі банди переховуються по схронах, зроблених у вигляді викопаного в землі великого нужника.
(Факт)
Та й потягли Івана Темного будувати українську самостійну, навіть од розуму не залежну, державу.
Почвалав Іван Темний на державну роботу.
Прийшов, дивиться ― стоїть державний будинок, такий, як і в царів та цісарів навіть був: у такі будинки і царі і цісарі пішки ходили.
Одразу трохи був здивувався Іван Темний, що треба в державну дірку влазити, та проте поліз ― вся ж самостійницька держава туди лазить, бо другого державного ходу нема, та, до того, ще й дуже вже йому ту самостійність вихваляли.
І недарма вихваляли, бо такої самостійної держави, щоб усе населення разом з державною владою мали за державні кордони саму тільки дірку, ― такої держави, ще й як і світ стоїть, не було.
Проліз Іван Темний у державу.
Назустріч йому лізе рачки голова держави.
Іван до нього:
— Здорові були.
А голова української держави Йому на відповідь державною мовою:
— Гутен таг!
— Як ся маєте? ― Іван питає.
А голова української держави йому:
— Вас?
— Та ні, я питаю вас!
Підійшло до Івана державне населення ― чоловіка з п'ятнадцятеро, а то, може, й з двадцятеро, показують Іванові територію державну:
— В оцьому, ― кажуть, ― кутку ― гори, а в цьому кутку ― море! Хай живе самостійна держава!
І почав Іван Темний державу свою українську самостійну будувати.
Іван Темний з'діда-прадіда ― селянин, все життя по господарству порався, в збіжжі та в товарі кохався.
З'явилися і тут у Івана Темного цілі табуни бліх, отари вошей, обріс Іван замість пшениці та жита волоссям і на обличчі, і в носі, і у вухах.
Прийшов якось темної ночі з дірки додому, поперелякував дітей, настрашив дружину.
Так і жив у самостійній українській державі Іван Темний, чухаючись та з німецького автомата у чесних своїх земляків стріляючи.
Жив, аж поки прийшла його дружина, взяла за скуйовджене волосся, витягла з державної дірки, привела до представників радянської влади, вклонилася та й каже:
— Простіть, товариші, мого Івана Темного, дозвольте йому дома жити та чесно працювати, а я хоч українсько-націоналістично-німецькі державні воші йому повичісую та іржавою косою шерсть пообрізаю! Простіть, може, ще з нього люди будуть!
Простила радянська влада Івана Темного, обдуреного, затурканого агентами гестапо ― українсько-німецькими націоналістами.
Живе тепер Іван Темний не в державній дірці, а у власній селянській хаті.
Живе, працює...
Тільки дітки Іванові, прокинувшись інколи вночі та згадуючи, як їхній татко українсько-німецьку державу будував, ― од жаху здригаються та щільніше до своєї мами пригортаються.